Колегіум ЗНАМЕННЯ

«Шевченківський вечір»

І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.

11 березня у колегіумі відбувся Шевченківський вечір спільно з ТДВС ім. Й.Сліпого.

І знову – березень… І знову линуть до нас думи геніального українського поета… Традиційно український народ у цей весняний час звертається до постаті Тараса Шевченка, до постаті, яка у своїй величі була, є і залишиться ні з чим не зрівняною, невичерпною для людського подиву й осягнення.

«Він був сином мужика – і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком – і вказав нові світлі й вільні шляхи професорам і книжним ученим», - писав інший український геній І.Франко.

Думи мої, думи мої

Ви мої єдині,

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині...

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим…

Однією з центральних тем у творчості Т.Г.Шевченка є трагічна доля жінки, матері. Саме їй присвятив цілу низку своїх творів. Із болем у серці він говорив про рідну матір, яку «…ще молодую – у могилу нужда та праця положила». Не кращою була й доля сестер, до яких поет ставиться з особливою теплотою. Одним із таких творів є поема «Марина».

Про жіночу долю згадує Шевченко і у вірші «Дівичиї ночі».

Шевченко — великий син України, що виявив свій талант у поезії, живописі, пісні; гордість і слава наша.

Ще в ранньому дитинстві Т.Шевченко проймався глибоким захопленням від славного і героїчного минулого українського народу. Із розповідей старого діда Івана поставали в уяві хлопчика мужні лицарі-козаки, їхні далекі походи на ворога. Усе почуте назавжди закарбувалося в пам’яті Шевченка, а потім ожило в його поезіях.

Здалека, з лівого берега Дніпра, видно, вкриту деревами чудового парку, гору — могилу українського Кобзаря.

Здалека її бачать ті, хто пливе повз Канів Дніпром. Понад століття дивиться великий Кобзар звідси на Україну, якій віддав усі свої думки й почування.

Минатимуть роки, спливатимуть віки, а Т. Шевченко залишатиметься у пам'яті нащадків, бо є й буде Україна і народ український, який пам'ятає його заповітні слова «Заповіту».

Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто нігде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.

Поема «Великий льох» продовжує тему викриття злочинів, скоєних російським самодержавством проти України. Автор розглянув проблеми, які призвели до втрати українцями національної свідомості, а самою Україною— державності.

Поштовхом до написання поеми стали археологічні розкопки могил. Ці дії сприймались народом як глум над його святинями. У центрі поеми — село Суботів, яке колись належало Богдану Хмельницькому і де москалі почали розкопки великого льоху.

У творі діють містичні (три душі, три ворони) і реальні (три лірники) постаті. «Великий льох» уособлює приховані сили українського народу для боротьби за соціальне і національне визволення.