День духовної віднови у колегіумі "Знамення" 

із сестрою Наталею Мельник

 (настоятелька Згромадження сестер Пресвятої Родини)

 

Кожна людина упродовж свого життя, дня, тижня, місяця, року накопичує у душі цілу «колекцію» добрих думок, вчинків і навпаки. Реколекції допомагають нам здійснити огляд своєї «душевної колекції», щоб позбутися зайвого, гріховного,залишити добре і придбати те, чого, можливо, не вистачає. Саме з цією метою у колегіумі для дівчат «Знамення» під час Великого посту традиційно проводиться День духовної віднови.

Цьогоріч шляхом духовної віднови колегіальну спільноту вела сестра Наталія Мельник - настоятелька Згромадження сестер Пресвятої Родини. Реколекційний день 20 березня складався із трьох наук, які перетворилися у щиру, довірливу розмову.

Перша наука розпочалася євангельськими словами: «Хто має вуха, нехай слухає». Скільки часу кожного дня ми витрачаємо на себе, друзів, безкінечні телефонні розмови, телевізор, соцмережі! Але зовсім не маємо часу на спілкування з Богом. Він промовляє до нас кожного дня по-різному: через отців, духівників, сестер-монахинь, Святе Письмо, рідних, друзів, навіть звичайних перехожих, різні життєві ситуації. Та не завжди ми чуємо Його голос. Основне у щоденному спілкуванні з Богом – навчитися його слухати, а не вести односторонній та одноманітний монолог через автоматичне, бездумне проказування молитов. Треба зупинитися, в тиші очистити розум від зайвих думок, численних турбот, метушні, стати «серцем» перед ним і почути Його голос.

Друга розмова змусила глибше замислитися над нашими вчинками. Митрополит Андрей Шептицький вважав, що нема жодного вчинку, який би не торкнувся нашого ближнього. Тому треба надавати сенс всьому, що робимо, бути відкритим на потреби інших, адже ми відповідаємо один за одного. Чим і як живе сучасний світ? Вживати алкоголь, палити, лаятися, красти, брехати – це нормально в сучасному світі. «Всі так роблять», - стандартне оправдання. Парадокс, але той, хто сповідує християнські цінності, вважається ненормальним. Це відчули на собі і колегіантки. Багато однолітків теж вважає їх «ненормальними», не розуміючи їхній «дивний» вибір – навчатися у християнській школі. Справді, бути святим – це бути ненормальним, не таким, як інші; це плисти проти течії.

На закінчення реколекцій ми розважали над питаннями: «Що заважає мені, а особливо заважало сьогодні бути ближче до Бога? Як це виправити?»

Після кожної з наук колегіантки у тиші намагалися почути Бога і, подібно до Натанаїла, знайти свою смоковницю – те найкраще місце і час для спілкування з нашим найкращим небесним Другом.

Для усіх присутніх реколекції стали благословенним часом тиші, призадуми, щирої, відкритої розмови з сестрою Наталею у спокійній і затишній атмосфері, де витала Божа присутність у кожному слові і у кожній думці.

 Щиро сподіваємось на ще не одну зустріч!

Зустріч з о. Петром Майбою

Сьогодні, 16 березня,  у колегіум «Знамення» завітав ієр. Петро Майба, куратор Католицьких шкіл Комісії у справах освіти і виховання УГКЦ.

                              «Борітеся – поборете, Вам Бог помагає»

І знову – березень… І знову з уст малечі та дорослих линуть вірші геніального українського поета… Традиційно український народ у цей весняний час звертається до постаті Тараса Шевченка,  до постаті,  яка у своїй величі була, є і залишиться ні з чим не зрівняною, невичерпною для людського подиву й осягнення.

Сьогодні, як і щороку, колегіальна родина знову зібралася на Шевченківське свято, аби вшанувати пам'ять генія.  На брейн-рингу під назвою"Борітеся - поборете, Вам Бог помагає!"колегіантки мали змогу проявити всю свою творчість та ерудицію і позмагатися за звання кращого знавця життя і творчості поета. Як ми, колегіантки, такі ще юні, можемо боротися? Відповідь проста: утверджувати  добро, правду, справедливість, християнські цінності, бути світлом для світу,

Загалом Шевченківські дні є дуже символічними для наших одинадцятикласниць, які стоять на порозі дорослого життя, коли треба зробити один з найважливіших виборів. Кожен з нас має вибір, ким і яким бути. Шевченко теж мав вибір: зневіритися і бути великим ледащо або ж боротися і розвивати свій талант. І стартовий капітал у нього був нульовий, до того ж він був рабом! Шевченко своїм життям доводить нам, що для людини немає нічого неможливого. Ми ж маємо набагато кращі матеріальні умови для життя, навчання та розвитку. «Він був сином мужика – і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком – і вказав нові світлі й вільні шляхи професорам і книжним ученим», - писав інший український геній І.Франко.

Тарас Шевченко все своє життя, весь свій могутній талант присвятив українському народові: своїм сучасникам і нам, нащадкам. Будьмо вдячні йому і за «Заповіт», і за «Гайдамаків», і за «Катерину». Читаймо Шевченкові твори, вивчаймо їх, шануймо те, що залишив нам у спадок Великий Кобзар.