«Стояв Тарас на Лавровій горі»

Хто сказав, що дороги мовчать?

Що не вміють вони розмовляти?..

Я не вірю! Не  можуть мовчати

Ті стежки, де проходив Тарас…

Люба Ніжник

В історії кожного народу, серед її великих творців, є люди, імена яких оповиті невмирущою любов’ю і славою. Таким самородком українців є Т. Г. Шевченко, чия безсмертна спадщина – одна з найвищих вершин людського генія.

Т. Г. Шевченко для України – не просто народний поет, геніальний митець, доля якого обдарувала багатьма талантами. Національний пророк, апостол правди, заступник знедолених, провидець - так називають його українці. І в цьому немає перебільшення.

А ще Т.Шевченко – співробітник Археографічної комісії, за завданням якої восени 1846 р. поет побував у Київській, Подільській і Волинській губерніях, де записував народні перекази, пісні, легенди про урочища, могили, відомості про пам’ятники і давні будівлі, робив їх малюнки.

Як виконав це розпорядження Т.Г. Шевченко і досліджували колегіантки на уроці під назвою «Стояв Тарас на Лавровій горі», присвяченому 200-річчю з дня народження геніального митця. А найцікавішою для учениць була уявна мандрівка разом Кобзерем Тернопільщиною.

 

Під час заняття колегіантки переглядали відеоматеріали «Тарас Шевченко і Вишнівець», «Тарас Шевченко у Почаєві», «Тарас Шевченко в Кременці» і таким чином простежили маршрут Т.Г.Шевченка «Вишнівець-Почаїв-Кременець», ознайомилися з обсягом його роботи, проведеною у цих місцевостях, і систематизували та оформили зібраний матеріал.

Також урок допоміг зробити висновок, що талант – це іскра Божа, якою людина швидко спалює себе, освітлюючи цією пожежею шлях іншим. Саме так трапилося з Т.Шевченком. Він прожив коротке, але активне, стражденне життя, бо не шкодував себе, намагався зробити якнайбільше для свого народу, для рідної України.