znamennia@list.ru

вівторок, 24 липня 2012 р.

Ми подорожуєм!!!!


     12 липня, свято Петра і Павла, ми розпочали Божественною Літургією у каплиці біля Парафіяльної церкви, яку співали наші дівчата. 
     Опісля ми всі разом вирушили у мандрівку мальовничими куточками Західної України. Насамперед побували у Язлівці у сестер Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці. Одна із сестер радо погодилася провести нам екскурсію та розповіла нам про засновницю їхнього монастиря - блаженну Марцеліну Даровську з Котовичів, яка належала до багатої шляхетської сім’ї. Вона у вересні 1862 року тут у Язлівці створила перший дім непорочниць та навчально-виховний заклад для дівчат, який згодом став осередком  культури і духовності.
     Мати Марцеліна стала для нас чудовим прикладом для наслідуванння, адже не тільки реалізувала принцип виховання переможною силою любові і переймалася вихованням дівчат, як “правдивих християнок, дружин, матерів і громадянок Країни”, а й сама у своєму житті втілювала ці принципи. А ще прагнула піднесення рівня християнської моралі для всіх верств населення. Цю мету намагається наслідувати і наш колегіум "Знамення". Блаженна Мати Марцеліна похована в місцевому склепі-гробниці, що частково врізаний в скелясту гору. Тут зараз ціла галерея-усипальниця сестер, що померли в цьому монастирі. Ці катакомби підтримуються сестрами в доброму стані, й туди можна навіть зайти.
     Ми також побачили замок, який розташований на високому пагорбі, що з трьох сторін оточений річкою Ольховець.  Заснували його магнати Бучацькі як потужну колись фортецю. Замок хоч і зруйнований але вражає своїми розмірами, товстими мурами і домінує над містом. Башта була дуже великою, чотирьохповерховою. На долині в ній були каземати, а на третьому поверсі був в’їзд до міста, який мав 24м, товщина стін - 4м. На четвертому поверсі були помешкання. До брами вів міст на дерев’яних стовпах, в останній своїй частині - підвісний.
    Ми дякуємо Богу, за те, що відкрив нам Язлівець. Адже це одне з місць на землі, що виблискують своєю красою, і запалюють в наших серцях бажання приїхати ще раз, в зоровій памяті довгий час тримаються неперевершені образи елементів архітектури. Хоча від колишнього розвиненого міста, суперника Львова, не лишилося ані краплиночки в атмосфері сьогодення, та споглядання на село з пагорбів подарувало нашим душам спокій. Особливо нам запамяталися високі трави під замком, обличчя Ісуса в костелі, добрі посмішки сестер, смарагдові ліси навколо села, і склеп монахинь, де ми просили в Бога і в Марцеліни віри і стійкості духу.
    Серед численних пам’яток неживої природи водоспади чи не найбільше приваблюють і зачаровують нас своєю красою. Справжнім дивом нашого мальовничого краю Тернопілля є Джуринський водоспад, відвідання якого теж входило у нашу програму. Він є одним із найпотужніших водних каскадів України, адже скидає свої води з висоти 16 метрів, розкидаючи їх вологим казковим маревом. Водоспад утворений на річці Джурин поблизу села Нирків Заліщицького району. Джуринський водоспад є найбільшим рівнинним водоспадом України. Неподалік водоспаду колись був потужний Червоногородський замок, іноді і сам водоспад називають Червоногородським. Фортецю омивала річка, яка робила її ще неприступнішою. Завойовники – татари здогадались перерубати кам’яний кряж на одному з берегів, і річка змінила напрямок русла, води колись повноводного Джурина зірвались у вир водоспаду, старе русло обміліло і перестало захищати замок. А водоспад кількома каскадами вирує й донині. Отже, покупались ми у водоспаді, що у Ниркові і по дорозі додому заїхали до Теребовлі на екскурсію до замку. 
     У Теребовлі на високій горі над містом збереглися руїни замку, збудованого на місці давньоруського городища. Мурована фортеця виникла в 1366 р. Під час турецької навали 1688 року замок було зруйновано - і більше твердиня не відбудовувалась. Останніми роками замок взялися ошляхетнювати працівники заповідника "Замки Тернопілля". У 1675 році яничари вкотре взялися спустошувати подільські міста й села і зупинились табором біля Теребовлі, очікуючи легкої перемоги. Та не так сталося  - комендант твердині Ян Самуел Хржановський мужньо захищав подільське місто. Те, що замок витримав важку осаду, було в великій мірі заслугою дружини пана коменданта Софії. Жінка не лише підтримувала в вояках бойовий дух, а й сама з шаблею брала участь у битвах. Носила з собою два ножі та погрожувала чоловіку, що одним заріже його, а іншим - себе, якщо Ян вирішить здати замок. Відчайдухам посміхнулася доля: до міста наближалося звитяжне військо Яна Собеського, турки змушені були зняти облогу фортеці. Хоробрі оборонці замку були вшановані по честі, а сама облога турками швидко приростала легендами, головну роль в яких грала мужня пані комендатова. Така легендарна популярність спричинила появу пам'ятника Хржановській біля стін замку. Зараз мальовничі руїни замку тільки можуть нагадувати про колишню міцність та велич давніх фортець. На колишньому подвір'ї, зарослому травами тихо і пустинно. 
     Втомлені, але щасливі і задоволені ми повернулися додому - у колегіум-інтернат "Знамення".









Немає коментарів:

Дописати коментар